Процес уніфікації сучасного європейського цивільного права триває вже не одне десятиліття. У 2009 році було представлено Draft Common Frame of Reference (DCFR) – набір модельних правил і принципів, які повинні враховуватись учасниками речового обороту на території Європи.

Серед принципів, визначених DCFR встановлено принцип недопустимості непослідовної поведінки (inconsistent behaviour), який виражається в латинській формулі venire contra factum proprium.

Принцип недопустимості непослідовної поведінки, вважається значущим аспектом захисту очікувань сторони, які сформувались в ході правової взаємодії з іншою стороною, і передбачає недопустимість поведінки, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Venire contra factum proprium – це принцип захисту довіри, який покликаний нівелювати негативні наслідки недобросовісної поведінки особи, на яку інша сторона обґрунтовано покладалася.

Український суд вперше відкрито застосував доктрину venire contra factum proprium у корпоративному спорі у справі  902/182/18. Колишній учасник Товариства подав позовну заяву про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, обґрунтувавши заяву тим, що  відчужена частка в статутному капіталі не сформована в повному обсязі, а також було порушено порядок скликання та проведення загальних зборів учасників Товариства.

Однак, суд вказав, що така позиція позивача суперечить його попередній поведінці, адже саме позивач подав заяву про вихід з Товариства, звертався із позовними заявами, в яких констатував факт свого виходу зі складу учасників Товариства, та не заявляв жодних зауважень чи застережень до протоколу загальних зборів учасників Товариства, яким вирішувалось питання щодо його корпоративних прав. Відтак, оспорювання позивачем договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства суперечить його попередній поведінці.

Ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці!

«Як запобіжник у закордонних правопорядках використовується так звана доктрина заборони суперечливої поведінки, яка базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Використання такого запобіжника стабілізує цивільний оборот, що позитивно вплине на захист прав власності.» – Василь Крат, суддя Верховного суду.

Доволі часто суди констатують наявність суперечливої поведінки у діях позивачів у справах про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. 

Так, у 2007 році між громадянином та Товариством було підписано договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення строком на 10 років. У 2010 році орендодавець помер, а земельну ділянку успадкував онук. Згодом спадкоємець подав позовну заяву, у якій просив визнати договір оренди земельної ділянки неправомірним, таким, що не набув чинності, і таким, що не був укладений, а також повернути йому земельну ділянку з незаконного володіння.

Суд вказав, що дії позивача є очевидно недобросовісними, адже спершу позивач уклав додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, якою, зокрема, збільшено розмір орендної плати, і протягом певного часу продовжував виконувати договір як орендодавець, отримуючи плату за користування земельною ділянкою, а потім пред’явив позов, вважаючи договір “неправомірним”. Вказане суперечить його попередній поведінці, у задоволенні позову по справі 390/34/17 було відмовлено.

Сторона, яка вступає у правовідносини, цілком обґрунтовано розраховує, що інша сторона діятиме передбачувано і буде стабільно дотримуватись правил поведінки, встановлених договором. Нерідко причиною суперечливої поведінки є різне тлумачення сторонами одного і того ж пункту договору, адже в момент укладення правочину воля сторін була не до кінця взаємоузгоджена. 

Цікавим є застосування доктрини venire contra factum proprium до деліктних правовідносин. Так у справі про відшкодування збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 483/2190/17, суд виходив з того, що Відповідач особисто підтвердив свій намір самостійно відшкодувати позивачу збитки завдані ДТП, шляхом купівлі нового мопеда, про що надав позивачу відповідну розписку.

Однак, Відповідач в подальшому відмовився від своїх обіцянок, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Таким чином, оспорювання відповідачем вимог позивача про стягнення вартості нового мопеду суперечить його попередній поведінці та є недобросовісним та є намаганням фактично уникнути виконання зобов’язань по відшкодування шкоди завданої ДТП.

Доречним буде згадати про “естопель” (від англ. estop – позбавляти права заявляти заперечення) –  правовий принцип, який виводиться із загальної презумпції добросовісності учасників цивільно обороту. 

Згідно з принципом естопель, сторона позбавляється права в подальшому заперечувати те, що вона раніше визнала і з чим раніше погоджувалась. Якщо сторона будь-яким чином, в тому числі, з мовчазної згоди, прийняла певні умови у відносинах з іншою стороною, то вона втрачає право посилатись на дефектність цих умов в обґрунтування своїх претензій.

Не супереч сам собі – суть естопелю.

Естопель, зокрема, слід застосовувати для недопущення зловживання процесуальними правами учасника справи, з метою ускладнити і затягнути розгляд справи, регулярно змінює свою правову позицію чи пред’являє нові докази, про які не повідомив суд у встановлений процесуальним законом строк.

В українському законодавстві термін “естопель” відсутній, проте статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що саме добросовісність є однією із основних засад цивільного законодавства.

Добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (Постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі 449/1154/14).

Вважаємо, що мінімізувати можливість суперечливої поведінки сторони можна, виклавши пункти договору без юридичних кліше і складних словесних конструкцій. Правила поведінки не повинні ховатися за хащами складнопідрядних речень.

Ставлення учасника правочину до договору як до авторитетного регулятора безпосередньо пов’язано із рівнем розуміння правил гри. Одинакове тлумачення цих правил усіма учасниками правових відносин і прийняття договірних обов’язків як відкритого індикатора персональної договороздатності, є вищим проявом добросовісності учасника цивільного обороту.

Ростислав Саламаха
24 грудня 2020 року